25 листопада 2020 року у Національному музеї Голодомору-геноциду відбулася презентація книги доктора історичних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка і голови правління Міжнародного культурного центру «Сяйво» В. І. Сергійчука. Історична праця науковця отримала назву «“Голодні, босі і роздіті…” Українські діти в 1932–1933 роках». Видання побачило світ за підтримки «Сяйва».

Розповідаючи про свій твір, Володимир Іванович наголосив на тому, що чи не найсильніший біль у нього завжди викликала статистика дитячої смертності за часів Голодомору, адже протягом 1932–1933 рр. Україна втратила від 3,5 до 4 мільйонів юних душ. Назвавши трагедію українських дітей величезною раною на тілі нашої історії, професор Сергійчук підкреслив, що ситуація з летальністю, зафіксованою саме у цій віковій категорії, стала приводом для здійснення дослідження і написання книги, просякнутої пекучим болем втрати.

Гучно заявити про цю катастрофу у нашій державі пану Сергійчукові дозволили нововиявлені архіви, де вказано кількість учнів, які у той період приступили до навчання у початковій школі. Володимир Іванович навів підрахунки по різних областях, районах і селах України, і ці цифри вражають, але, на жаль, у негативному значенні. За свідченнями пана Володимира, загальний відсоток дитячої смертності у роки Голодомору становив аж 37,5, тому Україна заплатила і справді високу ціну, аби не втратити гідність, мати власне самоврядування і будувати своє державне майбутнє.Розмірковуючи над вагомістю видання, Володимир Іванович із гордістю представив аудиторії свою онуку Олександру Сергійчук – ученицю 9-го класу, яка стала автором малюнка для обкладинки книги. Юна Олександра, за словами дідуся, має неабиякий хист до живопису, тому виступає ілюстратором вже не вперше. Пан Сергійчук також розповів, чому тема Голодомору так сильно вразила Сашу. Слово надали і самій художниці, яка поділилася думками про ці страшні для України часи, розказавши, що зачепило її найбільше. Саша закцентувала на тому, що про ці жахливі події має почути уся Україна, аби знати свою історію і ніколи не дозволити такому трапитися знову.

У межах презентації виступив провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору, доктор історичних наук Дмитро Білий. Нагадавши відомий вислів «Пізнай істину – і ти пізнаєш самого себе», пан Дмитро відмітив, наскільки важливим є вивчення своєї історії, якою б складною і подекуди моторошною вона б не була. Представляючи працю Володимира Івановича, пан Білий зауважив, що тема Голодомору є нескінченною, оскільки майже щороку з’являється нова, досі невідома науковому колу інформація щодо нього. Дмитро Білий закцентував на тому, що підхід професора Сергійчука до досліджень і, зокрема, до аналізу окресленої проблематики, повсякчас є дуже ґрунтовним і, що надважливо, аргументованим. Голова вченої ради Інституту дослідження Голодомору подякував пану Володимиру за його працю, висловивши надію на те, що професор і далі збагачуватиме Україну і світ новими роботами. Слід нагадати , що кожне дослідження теми Голодомору – це новий крок до встановлення істини про злочин геноциду. Національний музей Голодомору-геноциду вже другий рік поспіль реалізує патріотично-освітній проект «Боротьба за свідомість», у межах якого розсилає відповідну літературу по різних бібліотеках України, аби надати широкому колу читачів доступ до такої важливої інформації.

Наприкінці заходу було висловлено подяку організаціям, які всіляко сприяли виданню книги В. І. Сергійчука, а саме – Фундації Голодомору-геноциду (Чикаго, США) та Міжнародному культурному центру «Сяйво», головою правління якого є пан Володимир. Володимир Іванович, у свою чергу, адресував слова щирої вдячності своїм колегам – Ґьокхану Деміру і Серкану Огузхану, які пройнялися болем українського народу і допомогли опублікувати історичну працю. Наостанок пан Сергійчук із теплотою згадав своїх найближчих родичів – мати, батька та сина, − які теж надихали його на укладення цієї праці.