Коли в ході Першої світової війни стало зрозумілим, що розвалюються три великі імперії – Російська, Австро-Угорська й Османська, Президент США Вудро Вільсон 22 січня 1917 року висунув 14 пунктів мирного врегулювання дискусійних питань, які нагромадилися в міжнародних відносинах. Серед цих пропозицій були згадані різні нації, яким належало надати право на самовизначення. Але про таку, як українська, не було навіть згадки, хоча говорилося про права поляків, сербів, румунів.

Як ці пункти Вільсона вплинули на революційне піднесення поневолених народів тоді? А що змінилося за сто років?

Саме про це і йшлося на круглому столі, який Українсько-турецький культурний центр «Сяйво» організував 1 березня 2017 року.

У вступному слові голова правління центру, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук розповів про те, як сто років тому поневолені народи, зокрема, українці, скористалися можливостю самостійно творити власну долю, а також наголосив на актуальності цієї проблеми в нинішній час, коли продовжується національно-визвольна боротьба багатьох народів.

До дискусії долучився, зокрема, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Асоціації українських правників, член-кореспондент Національної академії правових наук України Василь Костицький, виступивши з доповіддю «Право нації на свободу: принципи Вудро Вільсона та сучасна політико-правова практика».

У межах обговорення цієї доповіді виступили професори Сергій Телешун, директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, і Наталія Татаренко, проректор Дипломатичної академії України при МЗС України.

Активно долучилися до розмови й українські дипломати: Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007–2009 рр.), посли України Ігор Турянський, Володимир Чорний та Юрій Богаєвський.